Модернізм

Модернізм (від фр. moderne — новітній, сучасний) — філософсько-естетична й художня система, що склалася на межі XIX–XX ст. і об’єднала новітні напрями й течії, яким притаманна більша увага до внутрішнього світу людини і більша творча свобода у його розкритті.

Ознаки модернізму:

1. Орієнтація на Західне мистецтво.

2. Співвіднесеність із часом.

3. Інтелектуалізм.

4. Антинародництво.

5. Індивідуалізм.

6. Фемінізм.

7. Зняття культу табу.

8. Сексуальна революція.

9. Деканонізація.

10. Формалізм.

Основні модерністські напрями й течії (в літературі)

	Назва напряму (течії)	Характеристика	Представники
1	Імпресіонізм (від фр.impression — враження)	В основі лежить витончене відтворення особистісних вражень і спостережень, миттєвих відчуттів і переживань, настроїв митця. Посилена естетична роль кольорів, звукових тонів, передача внутрішніх психологічних станів	М. Коцюбинський, Г. Журба, Г. Михайличенко, Г. Косинка, Є. Плужник та ін.
2	Експресіонізм (від фр. Expressio —вираження)	Передача загостреного суб’єктивного світобачення митця, напруги його переживань та емоцій, бурхливої реакції на антигуманні суспільні явища	В. Стефаник, О. Турянський (повість «Поза межами болю»), М. Куліш («97»), проза М. Хвильового, Ю. Липи, Т. Осьмачки та ін.
3	Неоромантизм  (від грец. neos — новий і фр. romantiste — романтичний)	Прагнення розірвати ідеал з дійсністю, уславлення індивідуальної й суспільної свободи, піднесення постаті визначного героя, його порив у майбутнє	Леся Українка, А. Тесленко, Марко Черемшина, О. Кобилянська (психологічна проза), А. Кримський (перший, філософський роман) та ін.
4	Неореалізм (від грец. neos — новийіrealis — речовий)	Відзначається (порівняно з класицизмом) глибоким психологізмом і ліризмом, філософським осмисленням життя, поєднанням з документальною достовірністю зображення	В. Винниченко, В. Підмогильний, Б. Антоненко-Давидович, Григорій Тютюнник та ін.
5	Неокласицизм (від грец. neos — новий іclassicus —зразковий)	Повернення до вічних законів мистецтва, орієнтир на кращі здобутки античності, інтелектуалізм, використання зразків античної культури і культури епохи Відродження, естетизм, аристократизм духу, гармонія між розумом і почуттями, несприйняття радянської дійсності (комуністичної ідеології — всього, що призвело до падіння рівня духовності). Принцип неокласиків: «На теми, що нові, античний вірш складаймо». Характерні жанри: сонет, олександрина, терцина, октава, рондо тощо	«П’ятірне гроно» неокласиків: М. Зеров, М. Драй-Хмара, П. Филипович, Освальд Бургардт  (Юрій Клен),  М. Рильський. Поети «празької школи» та ін.
6	Символізм (від грец.Symbolon — умовний знак, прикмета, ознака)	Головний художній засіб — символ як спосіб вираження незбагненної суті явищ життя та індивідуальних уявлень митця (символ — поза межами чуттєвого сприймання дає право тлумачити його посвоєму)	П. Тичина, М. Вороний, М. Шаповал, П. Савченко, В. Ярошенко та ін.
7	Футуризм  (від лат. futurum — майбутнє)	Виник як різновид італійського авангардизму; формалістичний напрям. Принцип: «Ліквідація мистецтва є наше мистецтво»; «Набутки розуму, а не душі та серця». Заперечення реалізму, відкидання класичної спадщини, руйнування традицій і прийомів старого мистецтва створенням нового стилю. Мають місце ознаки тоталітаризму  (у цьому антимодернізм)	М. Семенко, Я. Савченко, В. Поліщук та ін.