Фоне́тика (грец. φωνητικός —
звуковий) — це розділ мовознавства, в якому вивчають звуковий склад мови.
Об'єктом вивчення фонетики є звуки, їх властивості і функції, закономірності
поєднання, фонетичні процеси, одиниці, засоби, ознаки.
Голосні
звуки - це звуки людської мови, основу яких становить голос. При
вимові голосних звуків струмінь повітря, вийшовши з легень і проходячи по
гортані, спричинює вібрацію зімкнених напружених голосових зв'язок. Голосних
звуків шість: [а], [о], [у], [и], [і], [е]. Для передавання їх на письмі
використовують 10 літер: я, о, у, и, і, е, я, ю, є, ї.
Голосні
звуки можуть бути:
голосні
|
|
1.
|
переднього і заднього
ряду
|
2.
|
низького, середнього і
високого підняття
|
3.
|
огублені і неогублені
|
4.
|
ненаголошені і
наголошені
|
Голосні
переднього і заднього ряду. За
місцем творення (мається на увазі рух язика у горизонтальній площині
ротової порожнини) голосні звуки поділяються на голосні переднього ряду і
голосні заднього ряду:
голосні
переднього ряду
|
[е],
[и], [і]
|
голосні
заднього ряду
|
[а],
[о], [у]
|
Голосні
низького, середнього і високого підняття. В
залежності від ступеня підняття язика, тобто від його руху у вертикальній
площині, розрізняють голосні низького, середнього і високогопідняття:
голосні
низького підняття
|
[а]
|
голосні
середнього підняття
|
[е],
[о]
|
голосні
високого підняття
|
[і],
[и], [у]
|
Огублені
і неогублені голосні. За
участю губ голосні поділяються на огублені(лабіалізовані) і неогублені (нелабіалізовані):
огублені
голосні
|
[о],
[у]
|
неогублені
голосні
|
[і],
[и], [е], [а]
|
Наголошені
і ненаголошені голосні. Залежно
від місця наголосу в слові голосні звуки можуть бути наголошеними іненаголошеними:
наголошений
[і]
|
місто
|
ненаголошений
[і]
|
містечко
|
Приголосні
звуки - це звуки людської мови, основу яких становить шум з більшою чи
меншою частиною голосу або тільки шум. Приголосні звуки можуть бути:
приголосні
|
|
1.
|
сонорні
шумні (дзвінкі і глухі)
|
2.
|
губні, язикові та
глоткові
|
3.
|
тверді і м'які
|
4.
|
свистячі, шиплячі та
носові приголосні
|
В основі поділу
приголосних на шумні і сонорні, дзвінкі і глухі лежить участь голосу і
шуму при їх творенні.
Сонорні
і шумні приголосні. Сонорні
приголосні. Сонорні приголосні (від лат. sonorus - звучний) - це
приголосні, при творенні яких голос переважає над шумом. Цих звуків в
українській мові дев'ять:
сонорні
приголосні
|
[в],
[й], [м], [н], [н' ], [л], [л' ], [р], [р' ]
|
Шумні
приголосні. Шумні приголосні,
в залежності від того, у якому стані перебувають голосові зв’язки в момент
творення, поділяються на дзвінкі і глухі. Дзвінкі і глухі приголосні. Якщо голосові
зв’язки більш напружені, тоді творяться дзвінкі шумні приголосні звуки. При розслаблених голосових зв’язках
творяться глухі шумні звуки.
шумні
приголосні
|
|
дзвінкі
приголосні
|
[б],
[д], [д' ], [ґ ], [ж], [з], [з' ], [г], [дж], [дз], [дз' ]
|
глухі
приголосні
|
[п],
[т], [т' ], [к], [ш], [с], [с' ], [х], [ч], [ц], [ц' ]
|
Акустичні
пари. Дзвінкі та глухі
приголосні утворюють так звані акустичні пари (дзвінкий звук -
глухий):
акустичні
пари
|
[б]-[п],
[д]-[т], [д' ]-[т' ], [ґ ]-[к], [ж]-[ш], [з]-[с],
[з'
]-[с' ], [г]-[х], [дж]-[ч], [дз]-[ц], [дз' ]-[ц' ].
|
Глухий звук ф в українській мові
співвідносного дзвінкого звуку не має. Дзвінкі
приголосні у кінці слова та в кінці складу вимовляються дзвінко. Усі сонорні приголосні звуки належать до
дзвінких і не мають парних глухих. Губні, язикові та глоткові приголосні. За активним мовним органом приголосні
поділяються на губні, язикові та глоткові:
губні
приголосні
|
[б],
[п], [в], [м], [ф]
|
язикові
приголосні
|
[д],
[д' ], [т], [т' ], [з], [з' ], [с], [с' ], [дж], [дж], [ц], [ц' ], [р], [р'
], [л], [л' ], [н], [н' ], [ж], [ч], [ш], [дж], [й]
|
глоткова
приголосна
|
[г]
|
Тверді
і м'які приголосні. За
ознакою твердості чи м'якості приголосні розмежовуються на тверді і м'які:
тверді
приголосні
|
[б],
[п], [д], [т], [ґ ], [к], [ф], [ж], [ш], [з], [с], [г], [х], [дж], [ч], [дз],
[ц], [в], [м], [н], [л], [р]
|
м’які
приголосні
|
[д'
], [т' ], [з' ], [с' ], [дз' ], [ц' ], [й], [л' ],
[н'
], [р ]
|
Окремі
приголосні за ознакою "м’якість- твердість” утворюють пари:
тверді-
м'які приголосні
|
[д]-[д'
], [т]-[т' ], [з]-[з' ], [с]-[с' ], [дз]-[дз' ],
[ц]-[ц'
], [н]-[н' ], [л]-[л' ], [р]-[р' ]
|
Пом'якшені варіанти твердих приголосних,
як правило, з'являються перед голосним і, проте у небагатьох
українських словах і здебільшого у словах іншомовного походження зустрічаються
перед іншими голосними.
Свистячі, шиплячі та носові приголосні. Враховуючи
слухове сприйняття, пригололосні діляться також на свистячі і шиплячі. Зовсім невелику групу складають носові
приголосні, у творенні яких бере участь носова порожнина.
свистячі
приголосні
|
[з],
[з' ], [с], [с' ], [ц], [ц' ], [дз] [дз' ]
|
шиплячі
приголосні
|
[ж],
[дж], [ч], [ш]
|
носові
приголосні
|
[м],
[н], [н' ]
|
Звук
[ґ] Окремо треба сказати про звук [ґ ],
що третім виданням Українського правопису було повернуто в українську абетку. Звук [ґ] вживається у
словах: ґанок, ґоґель-
моґель, ґудзик, ґрунт, ґречний, ґрати (іменник),ґатунок,
ґвалт, ґвалтувати, ґранчак та ін. Звуки [ґ] та [г] легко
розрізняються на слух:
[г] -
гортанний щілинний, глухіший;
[ґ] -
задньоязиковий проривний, дзвінкіший.
Різницю
в роботі мовних органів при вимові цих звуків можна відчути на дотик,
прикладаючи пальці до гортані.
Алфавіт — сукупність літер, прийнятих у
системі будь-якої мови й розміщених в усталеному порядку.
Літера
|
Назва
|
Літера
|
Назва
|
Літера
|
Назва
|
Літера
|
Назва
|
Аа
|
а
|
Зз
|
зе
|
Оо
|
0
|
Чч
|
че
|
Бб
|
бе
|
Ии
|
и
|
Пп
|
пе
|
Шш
|
ша
|
Вв
|
ве
|
Іі
|
і
|
Рр
|
ер
|
Щщ
|
ща
|
Гг
|
ге
|
ї ї
|
ї
|
Сс
|
ес
|
Ьь
|
м’який знак
|
Ґґ
|
ге
|
Й
|
йот
|
Тт
|
те
|
Юю
|
ю
|
Дд
|
де
|
Кк
|
ка
|
Уу
|
У
|
Яя
|
я
|
Ее
|
е
|
Л л
|
ел
|
Фф
|
еф
|
||
Єє
|
є
|
М м
|
ем
|
Хх
|
ха
|
||
Жж
|
же
|
Нн
|
єн
|
Цц
|
це
|
